Запалимо свічку у кожній оселі

                   На пам'ять на вічну про дні невеселі...

Українське село гинуло мовчки.Наша мати-Україна божеволіла від горя і безвихідності.На її очах гинули безневинні діти,які з благанням зверталися до богородиці:

                  Богородице! Матір наша небесна ! Куди ж ти відійшла ? Чого ж залишила мою землю і народ мій на поталу дияволу ? Чи ж не бачиш, що то вже не я - Україна, а велетенська могила ? Де ж ви, сили небесні?

                      Не звільняється пам'ять,

                                    відлунює знову роками.

                      Я зітхну.Запалю обгорілу свічу.

                      Помічаю : не замки - твердині, не храми -

                      Скам'янілий чорнозем-

                                  потріскані стіни плачу.

                      Піднялись,озиваються в десятиліттях

                      З далини, аж немов з кам'яної гори.

                      Надійшли. Придивляюсь:

                      Вкраїна ХХ століття.

                      І не рік, а криваве клеймо:

                    " Тридцять три" 

                                             С.Олійникова